Протягом століть Чорна країна була відома своєю гірничою промисловістю, що дозволило регіону здобути репутацію багатого на копалини. Завдяки почорнілій та пошрамованій місцевості, яка стала такою, через велику кількість диму та смогу від промислових підприємств, що наповнював повітря, вона отримала прізвисько «чорної вдень, червоної вночі». Проте гірничодобувна промисловість та розробка кар’єрів мали вирішальне значення для економіки Мідленда. Адже в цьому регіоні було знайдено широкий спектр зразків мінералів. Більш детально про це читайте на birminghamname.com.
Екскурс в історію
Яскравим прикладом підземних багатств маже слугувати, так звана знаменита «Стаффордширська товща» — єдиний вугільний пласт товщина якого становила понад 10 метрів. Саме цей пласт залягав під більшою частиною Чорної країни. Він вважався найпотужнішим вугільним пластом не лише в Мідленді, але й у всій Великій Британії. Відтак став найбільшим енергетичним ресурсом промислової революції.
Нині вугілля не є основним джерелом енергії, як це було в ХІХ та на початку XX століття. Але в Чорній країні пам’ятають про ті часи й зберігають пам’ять про них. Тут працюють відтворені невеликі вугільні шахти Чорної країни, а їх відвідувачі, спустившись під землю, на власному досвіді відчувають те, що відчували шахтарі тих часів, яким доводилось занурюватись у підземну темряву, рухатись лабіринтом доріжок та робочих зон у 1850-х роках.
Відвідувачі таких шахт дізнаються, як тут працювали, як використовувалися дерев’яні опори для підтримки стелі, та запобігали обвалам, а також стикаються із суворою реальністю важкої шахтарської роботи, яка була в середині ХІХ століття. До всього, для того, щоб сприйняття тієї реальності було більш гострим у таких шахтах зазвичай пропонують аудіовізуальні доповнення, які транслюють звуки та оживляють почуття, які супроводжували шахтаря під час роботи, від постукування кирок до іржання шахтарського поні та гулу сусіднього обвалу.
Після підйому на поверхню землі відвідувачі також можуть оглянути наземне обладнання, необхідне для видобутку корисних копалин, зокрема, двигун, завдяки якому шахтарів підіймають на поверхню, дерев’яний каркас шахти, паровий двигун для підйому вугілля, кузню та шахтарську хатинку, де зберігаються інструменти та сушиться робочий одяг. Не можна не згадати про офіс керівника шахти, який щодня перевіряв вагу видобутого вугілля за допомогою платформи для зважування.
Кам’яновугільний період
Те, що є такі острівці пам’яті зайвий раз підкреслює, важливість тих підземних покладів, які посприяли промисловій революції, а разом із нею розквіту Чорної країни, Бірмінгема та і всієї Великої Британії.
Якщо розбиратись, чим були й залишаються багатими ці надра, то слід розпочинати з прадавніх часів. У кам’яновугільний період район лежав на південній околиці Пеннінського басейну, на північ від Уельсько-Брабантської височини. Вестфальський вугільний масив залягав на породах від кембрійського до девонського віку. Пісковики, аргіліти та вугілля відкладалися в дельтових та озерних умовах.
Вугленосна товща була відносно тонкою, як у Південному Стаффордширі, так і у Ворікширі, але вона включала кам’яне вугілля, що мало велике економічне значення. Так само тут розробляли залізняк і вогнетривку глину. Натомість Галесовенська формація включала тонке вугілля, що свідчить про повернення до вологих дельтових умов.
Відтак корисні копалини в цьому районі експлуатуються для багатьох цілей. До них належать — пісок, гравій та щебінь для будівництва, глина для виробництва цегли, черепиці та труб. Звичайно, що тут видобували вугілля для виробництва енергії, та залізну руду для виробництва чавуну та сталі. Не слід забувати також вапняк — для флюсу та сільськогосподарських потреб.
Пісок і гравій раніше видобувалися в районі, як із поверхневих відкладень, так і з корінних порід Шервудського пісковику, хоча останні розробки обмежуються алювіальними та річковими терасовими відкладеннями, а також льодовиково-флювіальним піском і гравієм на сході району.
Що стосується залізної руди, то вона зустрічається у вигляді конкрецій або тонких пластів сидериту карбонату заліза. Тут розробляли багато видів залізних руд, у різних кількостях та на різних шахтах. Губбінський залізний камінь був найбільш широко розроблюваним пластом, що давав до 40% металевого заліза, але його видобуток припинився на початку XX століття.
Вугілля та пов’язані з ним пласти вогнетривкої глини та залізняку розроблялося у вугільному басейні Південного Стаффордширу із середньовіччя, хоча найновіші підземні розробки на шахтах Сендвелл-Парк, Хіт-Пітс та Хамстед, розташованих на схід від розлому Східної межі, припинилися на початку 1960-х років. В останні роки вугілля видобувалося на глибині вздовж західної околиці вугільного басейну Ворікшира із шахт Декстер, Кінгсбері та До Мілл. Обмеження для розвитку, були пов’язані з підкопаними територіями.
Спадщина видобутку
Загалом така довга, у кілька століть, історія видобутку корисних копалин на основі вугільних шахт залишила після себе спадщину неглибоких виробок, стволів, штолень та закладених кар’єрів, які створюють проблеми для землекористування. До небезпек належать просідання гірничих виробок, обвалення шахт, затоплення, забруднення ґрунтових вод, накопичення газу та поганий стан фундаменту. Широкий спектр методів видобутку, включаючи «дзвонові ями», «стовпи та стійла», «квадратні виробки» та «лави», а також змінна глибина виробок створюють різні інженерні проблеми.
Метод лав, як правило, більш передбачуваний, а його масштаби краще задокументовані порівняно з іншими. Шахтні гази, такі, як метан, вуглекислий газ та чадний газ, можуть накопичуватися в будь-яких порожнинах, що залишаються після обвалення виробок. Зазвичай він мігрує через розломи, шахти або проникні пласти, а підняття рівня ґрунтових вод, може створювати тиск на газ і спричиняти його витік до поверхні.
Варіанти розташування кар’єрів були досить обмежені через природу та розподіл пластів, а видобуток кар’єрів міг мати й мав негативний вплив на навколишнє середовище, мова про шум та пил. Багато кар’єрів та ям були пізніше засипані, інші частково заповнені та деградовані, деякі затоплені, але є такі, що залишаються відкритими. Утворені круті схили, пов’язані з розкопками, можуть створювати ризик їх обвалення та спричиняти проблеми, пов’язані зі сміттєзвалищами.
Гірничодобувна справа в місцевому університеті
Розвинена гірничодобувна справа наклала свій відбиток на всі аспекти життя регіону. Природно, що місцевий виш, мова про Бірмінгемський університет, має факультет гірничої справи. Перші роки навчання на цьому факультеті проходили під керівництвом професора Річарда Огастіна Стаддерта Редмейна, професора гірничої справи та завідувача кафедри гірничої інженерії з 1902 до 1908 року. Під час свого перебування на посаді Редмейн прагнув просувати заклад, як засіб підготовки інженерів, а не систему учнівства.
Відтак під його керівництвом університет став першим у країні, де розмістилися лабораторія збагачення руди та, звичайно ж, модель підземної вугільної шахти. Редмейн також був палким прихильником посилення процедур безпеки та покращення умов праці в небезпечному середовищі вугільної шахти.
Джерела:
- https://visitbirmingham.com/blog/post/underground-mine-experience-invites-visitors-to-go-into-the-thick/
- https://www.birmingham.ac.uk/news/2025/from-minerals-to-the-moon-mining-the-future-at-the-university-of-birmingham
- https://webapps.bgs.ac.uk/Memoirs/docs/B01604.html#:~:text=Coal%2C%20ironstone%20and%20fireclay%20have,the%20wealth%20of%20the%20region.