У кожному місті існують дивовижні місця, які особливо подобаються місцевим мешканцям. У Бірмінгемі таких чимало, але Вінтерборнський Сад з дивовижним маєтком впродовж десятиліть приваблює відвідувачів своєю вишуканістю та красою у будь-яку пору року. Далі на birminghamname.
Сімейне гніздечко у стилі “Мистецтво та ремесла”
На початку XX століття молоде подружжя Джон Неттфолд і Маргарет Чемберлен вирішили побудувати сімейний маєток для відпочинку. Вони залучили до роботи місцевого архітектора Джозефа Ланкастера Болла, який на той час вже спорудив кілька вишуканих крамниць та офісів у центрі Бірмінгема. Ландшафтним дизайном залюбки зайнялась сама Маргарет, велика шанувальниця Гертруди Джекілл. Гертруда була неперевершеною у створенні садів й написала кілька книжок з порадами у галузі садівництва. У результаті в 1903 році постав дивовижний Вінтерборський Будинок з казковим садом, який до сьогодні залишається прикладом архітектурного і ландшафтного мистецтва та місцем для прогулянок.
З самого початку маєток проєктувався як заміська вілла з господарчими прибудовами й садами у революційному стилі початку XX століття “Мистецтво та ремесла”. Основна ідея полягала у відродженні середньовічної естетики, протистоянні вікторіанському придворному стилю та індустріалізації. Цінувалось все унікальне, неповторне і прекрасне створене не машиною, а творчою людиною. Внутрішній декор, гіпсові панелі, розетки та французькі двері виготовив Джордж Банкарт, успішний бірмінгемський майстер.
Вінтерборнський Будинок
Технічне оснащення було “передовим” для початку XX століття. У будинку було електричне освітлення, водопровід, гаряча вода та телефонна лінія. Усі кімнати виглядали світлими й просторими. Цьому сприяли високі стелі, стіни у пастельних тонах і доволі широкі вікна, щоб максимально освітлювати приміщення природним світлом. З усіх вікон можна було побачити різні частини саду. Будівельні матеріали були спеціально виготовлені місцевими ремісниками, тому всюди відчувалась якість “ручної роботи”. Гіпсові панелі були оздобленні природними формами троянд, біля каміна був витончений орнамент виноградної лози зі стиглими ягодами, у вітальній переважали листочки, райські яблука й пташки, а в дитячих кімнатах в основному звірятка – білочки та їжачки.
Щасливе сімейство проводило в маєтку в основному літні місяці, але традицією було збиратись на Різдво, прикрасити ялинку та пограти у більярд. Книжковий стелаж навмисно вбудували у стіну, щоб він був частиною будинку. Проєктувальники все ретельно продумали й жодний елемент декору та меблів не був зайвим.
Подружжя з дітьми провело чимало щасливих днів у своїй заміській резиденції. Однак, у 1919 році Джон Неттфолд сильно захворів й маєток довелося продати, щоб переїхати жити ближче до лікарні. Наступні власники змінювали інтер’єр за своїми вподобаннями, але в цілому дотримувались задуманої простоти та елегантності.
Вінтерборнський Сад
Садові насадження також оформлені у стилі руху “Мистецтво та ремесла”. З огляду на це, садові композиції створювали атмосферу винятковості, де простота підкреслює вишуканість. Дотримуючись філософії Гертруди Джекілл, у садах повинні поруч розташовувались декоративні та практичні зони. У такому поєднанні сад виступає місцем відпочинку та відновлення сил для тих, хто за ним доглядає. Маргарет вдалося досягти відчуття комфорту, повного умиротворення та спокою.
Тераса і парадні сходи були задумані як перехідний простір між помешканням і природою. Тому на них розмістили декоративні рослини у великих і маленьких горщиках. Сходи на вулиці зробили закругленими й ними можна було спуститися прямо на газон. На ньому часто влаштовували пікніки та грали крокет. На великій галявині наступні володарі маєтку у 1930 році збудували перголу, що відповідало стилю “Мистецтво і ремісники”. Її наявність дозволяє почувати себе добре під пальним сонцем, оскільки кучеряві рослини створюють тінь. Нові господарі спорудили також японський міст і чайний будиночок.
Сад і стежку до басейну розділяють ворота. Вони виступають декоративною деталлю яка поєднує елемент інтер’єру з екстер’єром. Особливо привабливим виглядає горіховий тунель, який спонукає до медитативних прогулянок, а восени проявляється його практична сторона у вигляді зрілого фундука.
У центрі саду розташована криниця, щоб садівник міг вчасно здійснювати полив. Окрема ділянка саду була пристосована для вирощування овочів та фруктів.
Останнім власником маєтку був Джон Макдональд Ніколсон. Для нього садівництво було найважливішою справою життя. Він облаштував додаткові ділянки, додавши альпійські елементи навколо основного саду та вертикальне озеленення у вигляді “живої стіни”. Бувши філантропом, Джон Ніколсон заповів садибу Бірмінгемському університету у 1944 році. З того часу для студентів були створені спеціальні навчальні зони, де вони проводять дослідження, спрямовані на збереження рослин.
Будинок і Сад відкриті для відвідування впродовж року. У Вінтерборнському Будинку проходять виставки, майстер-класи з садівництва та зустрічі шанувальників дизайну ландшафту і садівництва. У 2008 році, після реставрації Вінтерборнське помешкання було включене до списку Англійської спадщини II ступеня.