Проблема опалення будинків була відома ще з прадавніх часів. Римляни були першими, хто винайшов спосіб, як зігрівати свої будинки ще в 15 році нашої ери. Гіпокауст, так називали цю систему, використовував піч для створення гарячого повітря, яке потім проходило по каналах під підлогою та трубах у стінах нагріваючи різні приміщення. Зрозуміло, що таке опалення створювало кращі умови для проживання та стало початком розвитку центрального опалення. Про те, як опалювали Будинки в Бірмінгемі в ХІХ та на початку XX століття читайте на birminghamname.com.
Розвиток опалювання в Європі
Після розпаду Римської імперії центральне опалення в основному не використовували, будинки споживали тепло, користуючись індивідуальними камінами. Протягом наступної, приблизно, тисячі років існувало дуже мало прикладів використання центрального опалення. Лише у 1830-х роках з’явилися системи масового виробництва тепла, які використовували пару.
Спочатку вони були створені Анджером Марчем Перкінсом, який був англійським американцем. Його першим клієнтом був тодішній управитель Банком Англії, який хотів, мати теплий будинок, щоб він міг вирощувати виноград. А загалом піч і камін залишалися основними джерелами обігріву приміщень протягом ще довгого періоду,
Та розвиток парової машини та пов’язаних із нею котлів привів до нової технології у вигляді парового опалення. Ще в 1784 році Джеймс Ватт обігрівав свій власний офіс парою, що проходила по трубах. Протягом ХІХ століття парові системи захоплювали ринок, обігріваючи приміщення в такий спосіб, а пізніше гарячою водою. Вони використовували центральні котли на вугіллі, підключені до мережі труб, які розподіляли нагріту рідину до чавунних радіаторів і повертали її в котел для повторного нагрівання. Парове тепло було суттєвим удосконаленням у порівнянні з печами та камінами, оскільки всі продукти згоряння були видалені із зайнятих приміщень, але джерела тепла були локалізовані в радіаторах.
Історія парової машини
Кілька слів про одного з винахідників парової машини Джеймса Ватта. Він, хоч і вважається шотландським інженером-механіком, оскільки там народився, та одразу після того, як представив свою версію парового двигуна в 1776 році Джеймс переїхав до Ріджент Плейс, що в Бірмінгемі, і прожив тут майже 15 років, до 1790 року. Цікава історія створення парового котла від Джеймса Ватта. Подейкують, що він запозичив ідею в киплячого на печі чайника.
Коли той закипав, то кришка чайника починала підстрибувати, що наштовхнуло винахідника на думку про те, що пара має певну силу. Так це чи ні, залишиться загадкою. У будь-якому випадку заслуга Джеймса Ватта полягає в тому, що він дуже вчасно, а головне, ефективно удосконалив винахід Томаса Ньюкомена. Зрештою, Джеймс Ватт помер 25 серпня 1819 року у віці 83 років у своєму будинку в графстві Стаффордшир, яке нині є частина Бірмінгема.
Не менш важливу роль у створенні централізованого опалення зіграли радіатори. Загалом радіатори вперше були представлені в 1855 році, і саме тоді, вважай з’явилося центральне опалення, яким його звикли бачити сьогодні. Радіатор, до слова, винайшов прусський винахідник Франц Сан Галлі. Він запатентував винахід як «гарячий ящик». Гарячий ящик складався з великих сталевих колон із водяними шляхами всередині, через які проходила нагріта вода та нагрівалося повітря, яке, своєю чергою, нагрівало кімнату. Це була революція в центральному опаленні. У 1883 році Томас Едісон винайшов електричний обігрівач, а до 1896 року з’явилися сонячні водонагрівачі.
Каміни та дров’яні печі
Стосовно Бірмінгема, то, відомо, що в ХІХ столітті в місті використовувалися різні методи опалення. Вони відображали розвиток технологій і зміни в джерелах палива. Самим розповсюдженим способом опалення помешкань чи будинків ще залишалися каміни та дров’яні печі. Каміни мали довгу історію, вони зазвичай були зроблені із цегли або каменю і використовували деревину, як паливо. Дров’яні печі з’явилися на початку століття. Вони були більш ефективними, ніж каміни й дозволяли краще впливати на обігрів приміщення. Зазвичай вони були виготовлені із чавуну.
У другій половині століття, коли вугілля стало більш доступним, воно почало витісняти деревину, як основне джерело палива. Відтак з’явилися вугільні печі. Їх спеціально розробили для спалювання в них вугілля і такі печі часто були більш ефективними, ніж дров’яні. До того ж були розроблені системи центрального опалення з використанням вугілля, що дозволило розподіляти тепло у великих будинках.
На зміну печам прийшло парове опалення, з’явилися парові радіатори. У середині та наприкінці ХІХ століття в місті були розроблені системи парового опалення. Ці системи використовували котли для нагрівання води, створюючи пару, яка циркулювала по трубах і радіаторах, забезпечуючи тепло в приміщеннях. Пізніше в Бірмінгемі з’явилась ще одна система опалення, подібно до парового опалення, ця система використовувала нагріту воду замість пари. Вона стала більш поширеною наприкінці століття, особливо у великих будівлях.
Після газової революції, впровадження газового освітлення на початку ХІХ століття розвинулись системи газового опалення. Вони використовували природний або міський газ для обігріву приміщень, ставши популярними в міських районах. Якби ви жили в Бірмінгемі в той час, ви б помітили зростаючу мережу газопроводів, що відгалужуються від центрального газового заводу. Ці газові заводи перетворювали вугілля на газ, який потім розподілявся через систему труб, що постійно розширювалася. Відтак власники будинків почали використовувати це нове джерело енергії спочатку для освітлення, а потім і для опалення.
Застосування електроенергії в опалюванні
Апогеєм у міському опаленні в Бірмінгемі стало застосування електроенергії в опаленні будинків. Електричне опалення, перебуваючи в зародковому стані, почало з’являтися наприкінці століття. Були розроблені перші електричні обігрівачі та радіатори, хоча вони не отримали широкого розповсюдження до XX століття. Загалом, коли опалювання стало змінюватись у бік ефективності, то слідом почав удосконалюватись і дизайн будинків. У ті часи популярними стали кімнати відкритого планування. Усе це стало можливим через зменшення потреби мати багато окремих кімнат із закритими дверима для збереження тепла. Камін більше не був центром дома.
Відтак, можна сказати, що в ХІХ столітті відбувся перехід від традиційних методів спалювання деревини до більш ефективних вугільних і газових систем, що заклало основу для сучасних технологій опалення. Кожен метод відрізнявся ефективністю, вартістю та доступністю, впливаючи на те, як люди опалювали свої домівки залежно від географічного та економічного контексту. Такий цікавий факт, у Бірмінгемі лише в 1980-ті роки центральне опалення стало звичним явищем. Це вплинуло на стан здоров’я місцевих мешканців, він покращився.
Нині, як і в решті Великобританії, природний газ є найпоширенішим паливом для опалення Бірмінгема. У місті понад 74% усіх будинків опалюються газом, 12% — електрикою, 8% домогосподарств використовують для опалення житла два або більше видів палива. Близько 3% джерел опалення є альтернативними видами палива, такими, як нафта, ринкове паливо, відновлювана енергія та інші. Централізованого опалення не мають 2% домогосподарств, 1% — теплових мереж.
Джерела: