В районі самого Бірмінгема або безпосередньо навколо нього не було великих природних газових родовищ, а відповідно — не було й комерційного видобутку природного газу, як це, до прикладу, відбувається на платформах у Північному морі чи в деяких частинах щитового басейну Великої Британії. Британська геологічна служба не вказує Бірмінгем як місце таких родовищ або розробок безпосередньо в місті чи його околицях.
Проте, попри це, Бірмінгем має багату газову історію, яка розпочалася ще у XIX–XX століттях, з єдиною обмовкою, що газ тут не видобували із земних надр, а виробляли для міського використання, наприклад, із вугілля на газових заводах. Відтак про те, як це відбувалося, де цей газ використовували та як це вплинуло на промисловість та індустріальний розвиток міста, можна прочитати на birminghamname.com.
Зародження міського газу
Коли нині у Великій Британії заходить мова про газ, майже інстинктивно згадуються морські платформи в Північному морі та величезні мережі сучасних трубопроводів. Однак задовго до ери природного газу Бірмінгем, який, як відомо, прославився, ставши промисловим центром Англії, був одним із найбільших виробників газу. Ця історія почалася на початку XIX століття і суттєво вплинула на місто, його економіку та ландшафт.
Але про все по черзі. Отже, той газ, який використовувався в Бірмінгемі в XIX столітті, не мав природного походження — його не видобували з підземних родовищ. Це був так званий міський газ, який виготовляли з вугілля. Сам процес такого виробництва був доволі простим за своєю сутністю, але вимагав наявності певної специфічної інфраструктури.
Спочатку вугілля нагрівали в герметичних печах без доступу кисню. Цей процес, що називався сухою дистиляцією, давав на виході суміш горючих газів — переважно водню, метану та оксиду вуглецю. Потім ця суміш охолоджувалася, очищалася та зберігалася у величезних газосховищах, перш ніж розподілятися по місту через мережу трубопроводів.
До слова, перші спроби освітлення Бірмінгема газом датуються 1810-ми роками. А вже через десять років, в 1820-х, з’являються газові заводи, що задовольняють попит вулиць, майстерень та домівок на такий газ. З його допомогою забезпечувалося потужне, надійне й економічне освітлення в порівнянні з масляними лампами або свічками.
Великі газові заводи
Так розпочалася історія великих газових заводів. Протягом XIX століття в Бірмінгемі з’явилося кілька промислових об’єктів, що спеціалізувалися виключно на виробництві газу. Одним із найвідоміших був Windsor Street Gasworks. Хоча він, певна річ, був не єдиним, схожі підприємства будували поблизу каналів, а пізніше — залізниць, щоби полегшити транспортування сировини, тобто вугілля.
Ці заводи були справжніми містами в місті. Вони давали роботу сотням робітників. Адже тут працювали кочегари, інженери, хіміки, робітники з технічного обслуговування, а також були дотичні водії вагонів і барж. Таким чином, газове господарство стало повноцінною галуззю промисловості, тісно пов’язаною з вугільними шахтами Мідленду та місцевою транспортною мережею.
Відтак немає нічого дивного в тому, що газ став рушійною силою промислової революції та дуже посприяв економічному розвитку Бірмінгема. Місто, яке вже було відоме своєю металургією, машинобудуванням та виробництвом різних промислових товарів, отримало більш стабільне та гнучке енергопостачання.
У майстернях і на заводах газ живив пальники, ним топили печі, від нього працювали двигуни та освітлення, що дозволяло подовжити робочий день і підвищити продуктивність. Так само газове вуличне освітлення змінило міське життя: магазини залишалися відкритими довше, нічні пересування стали безпечнішими, відповідно посилилася економічна активність.
Поступово вугільний газ увійшов у повсякденне життя. Його використовували для приготування їжі, опалення та освітлення. Таким чином Бірмінгем став одним із тих британських міст, де сучасні енергетичні технології найглибше проникли в повсякденне життя.
Промислова та екологічна спадщина
Однак, попри те, що цей газ став таким популярним та необхідним, він мав свою ціну. І питання не в грошах. Річ у тім, що газові заводи виробляли багато токсичних побічних продуктів, таких, як смоли, аміак, сульфіди та інші хімічні відходи, які просочувалися в ґрунт і водойми. Райони навколо газових заводів страждали від забруднення, неприємних запахів і були епіцентрами постійних ризиків для здоров’я.
Навіть нині багато ділянок, на яких раніше розташовувалися газові заводи, класифікуються як забруднені й потребують недешевих заходів з очищення перед будь-яким повторним використанням у міських умовах.
Відтак зовсім не дивно, що вже в 1950-х, а особливо з 1960-х років, виробництво штучного газу пережило кризу. Їй також посприяв той факт, що були відкриті родовища природного газу в Північному морі й розпочалася їхня великомасштабна експлуатація. Це так само кардинально змінило енергетичну економіку Великої Британії. Природний газ був чистішим, багатшим на енергію та набагато легшим у розподілі.
Було розпочато масштабну національну програму переобладнання. Мережі, побутові прилади та промислові установки були пристосовані до постачання нового газу. У Бірмінгемі, як і в решті країни, старі вугільні заводи стали взагалі нерентабельними. У 1960-х і 1970-х роках їх почали поступово закривати. Це був початок кінця місцевого виробництва газу, яке тривало понад півтора століття.
Газоміри демонтували, печі зупинили, а великі промислові території звільнили для нового міського використання.
Зелений газ
Але на цьому історія газовидобування в Бірмінгемі не скінчилася. Про це свідчить подія, яку відзначили тут у 2021 році. Мова про День зеленого газу: восени в Бірмінгемі зібрався найбільший у Великій Британії з’їзд представників галузі «газ-мережа».
Мова йде про біометан, який є очищеним біогазом, що має високу концентрацію метану — понад 90–97 % — і за своїми властивостями та хімічним складом практично ідентичний викопному природному газу, але є відновлюваним джерелом енергії. Нині у Великій Британії налічується 143 пункти закачування біометану, а ще 36 проєктів перебувають на стадії розробки.
У цьому контексті слід зауважити, що Бірмінгем є тим центром із виробництва цього зеленого газу, який постійно розвивається і зростає. Бірмінгемський кластер біометану включає місцеве виробництво з відходів на заводах аеробної технології Severn Trent. Йдеться про завод у Західному Бірмінгемі поблизу Стоурбріджа.
Тому зовсім не випадково у місті проводять такі важливі заходи, як Всесвітня виставка біогазу, що підкреслює відданість зеленій енергії та рішенням циркулярної економіки для опалення, транспорту та промисловості.
Як бачимо, попри те, що Бірмінгем ніколи не був територією з природними родовищами газу, він був однією з історичних столиць його промислового виробництва. Історія газу в Бірмінгемі — це не стільки історія геологічного ресурсу, скільки історія промислової винахідливості. Вона ілюструє, як енергетика, технологія та містобудування розвивалися разом, залишаючи свій слід у ландшафті та ідентичності мегаполіса Мідленду.
Джерела:
- https://obr.uk/box/a-history-of-natural-gas-in-the-uk/
- https://www.lse.ac.uk/granthaminstitute/explainers/what-potential-reserves-of-shale-gas-are-there-in-the-uk/
- https://www.birminghammuseums.org.uk/stories/birminghams-landmark-gasholders-celebrated-at-thinktank-science-museum
- https://www.birmingham.ac.uk/research/centres-institutes/birmingham-energy-institute
- https://www.bioenergy-news.com/news/uk-green-gas-day-2021-to-be-held-in-birmingham/