XVIII та початок ХІХ століття були часами досліджень і вторгнень Великої Британії по всьому світу. Вона здобувала нові колонії в Гібралтарі, Менорці, Новій Шотландії, Ньюфаундленді та Гудзоновій затоці, а також торгівельні концесії в іспанському Новому Світі. Відтак красномовним результатом таких завоювань та придбань стало завезення в Британію величезної кількості нового, раніше не баченого біологічного матеріалу з усього світу. Деякі з привезених на той час рослин були невідомі, навіть ботанікам. Ці новинки викликали такий інтерес серед заможних міщан, що по всій країні почали створюватись ботанічні та садівничі товариства. Більш докладно про тренд вирощування зелених насаджень на основі привезених з-за океану та з інших частин світу дивовижних рослин у Бірмінгемі у XVIII та початок ХІХ століття читайте на birminghamname.com.
«Сад Неттлфолда»
Одним із таких садів став сад Неттлфолдів, який був спроєктований у 1895 році знаменитою компанією Backhouse & Sons of York і побудований на честь заслуг Г’ю Неттлфолда перед суспільством. Цей альпінарій, внесений до списку культурної спадщини Англії, містить 250 тонн піску. Сім’я Неттлфолд, була місцевою родиною, яка володіла фабриками, що виробляли гвинти. Саме родина Неттлфолда фінансувала даний проєкт.
Будинок родини Неттлфолдів, який розташований у саду має довгу історію. Нині дім і сад належать Бірмінгемському університету. Будинок відреставровано до того вигляду, яким він був за часів родини Неттлфолдів. А сади, які оточують будинок, є прикладом едвардіанського життя, при їх проєктуванні дуже вдало скористалися перевагами рельєфу.
Сад поділений на кілька зон, включаючи сам сад, обнесений стіною, алею з липами, алею з рододендронами та зону скляного будиночка. У найвіддаленішому кінці саду знаходиться японський міст і альпінарій із пісковика. У всіх садах відчувається вплив едвардіанського підходу до дизайну, а також є химерні споруди, створені Бірмінгемським університетом під час, як сад став власністю закладу.
Джон та Маргарет Неттлфолди
Джон Неттлфолд був не лише затятим садівником, він був піонером містобудування, який переніс ідеї, які бачив у своєму власному домі, у менш заможні райони міста. Що стосувалося саду, то він створив трав’янисті бордюри, рокарій і грядку. Він сам виконував багато важкої роботи, іноді страждаючи від наслідків, відомо про поранене зап’ястя на такій роботі. Маргарет Неттлфолд розробляла сад, натхнена книгами та дизайном саду Гертруди Джекілл. Після періоду реставрації сад був включений до списку Англійської спадщини II ступеня у 2008 році.
Джон Макдональд Ніколсон був останнім приватним власником будинку та завзятим садівником. Він облаштував багато нових ділянок, у тому числі обсипний сад і невеликі альпійські об’єкти навколо саду. Ніколсон помер у 1944 році й заповів будинок і сад університету. Сад став Ботанічним садом університету, а в історичному плані були створені нові зони для навчання та збереження рослин.
Нині в «Саду Неттлфолда» є галявина, трав’яний насип, зона дикої природи та лігво. Галявина оточена всепогодною доріжкою, що забезпечує доступ для інвалідних та дитячих колясок. Бордюри висаджуються на початку кожного сезону, викликаючи інтерес відвідувачів. У Неттлфолді завжди є щось нове, що зацікавить тих, хто сюди прийшов. Слід зауважити, що сад нині все ще використовується студентами, але також відкритий для публіки, щоб ним насолоджувалися всі.
Крім того, у саду знаходиться «Дуб Єлизавети», названий на честь королеви Єлизавети II. Дерево було висаджене в рамках ініціативи Queen’s Green Canopy, яка розпочалася в травні 2021 року на честь платинового ювілею королеви Єлизавети II. Відповідно до цієї ініціативи 14 листопада 2021 року в саду Неттлфолд було висаджено саджанець дуба, люб’язно наданий Alscot Estate у Ворікширі. Офіційне відкриття цього дерева відбулося 5 червня 2022 року.
Бірмінгемські «Гінейські сади»
І якщо заможні люди були натхненні для створення ботанічних садів у Бірмінгемі, то робітничий клас створював «Гінейські сади». З XVIII століття в межах міста Бірмінгема існувала квітуча система земельних наділів, що тісно межувала з містом. У період 1730-х років ці маленькі сади були на приватних землях, що належали багатьом відомим місцевим родинам, таким як, Калторп, Гуч та Колмори. Це були бірмінгемські «Гінейські сади».
«Гінейські сади» — це вікторіанські міські сади, землю під які, городяни, що не мали доступу до саду при своєму будинку, орендували за одну гінею. Ці ділянки використовували для вирощування квітів, фруктів та овочів. Крім того, тут відпочивали, насолоджуючись усамітненням від метушні та шуму торгової частини міста.
Джеймс Дрейк у 1825 році писав, що ці маленькі сади сприяли фізичним вправам і раціональному задоволенню серед сімей ремісників, а при хорошому управлінні, то ще виробляли достатню кількість корисних овочів, що продавалися в магазинах, і які не так часто в ті часи куштували представники середнього класу. Загалом, «Гінейські сади» з’явилися в Бірмінгемі в дуже великій кількості. Це було хобі бірмінгемських робітників.
В 1820–1830 роках «Гінейські сади» процвітали й були дуже популярними, ними насолоджувалися сім’ї середнього класу, вони, загалом, вважалися дуже бажаними й навіть необхідними в місті. Пік цієї моди припав саме на десятиліття між 20–30 роками ХІХ століття.
Що правда, потім розпочався розпродаж цих ділянок землі під промислові, житлові, дорожні та залізничні проєкти, пов’язані з прискоренням міської експансії. Відтак «Гінейські сади» занепали. До 1886 року залишилося лише три такі ділянки, і лише одна з них продовжує існувати, як наділ до нині.
Але до того часу, місто було оточене цвітінням, як описувала місцева преса сотні відокремлених міських садочків, які колись оточували Бірмінгем. На карті Бірмінгема 1828 року можна побачити, що ці ділянки, як їх ще називали «Малі сади», простягалися від майже незабудованих акрів Еджбастону та Лі Бенку до сільської місцевості за Нью-Таун-Роуд, тобто за межі міста.
Останні «Гінейські сади»
У 1750 році приватні землевласники вважали вигідним здавати ці привабливі сади в оренду ремісникам за орендну плату, яка сягала в Бірмінгемі до однієї гінеї за 300 квадратних ярдів. Ранні «Гінейські сади» використовувались в основному для відпочинку. Тут зазвичай практикували вирощування квітів, фруктів і овочів. Вирощували й більш широкий асортимент продукції, включаючи аґрус, смородину, малину, квіти, овочі та спеціальні культури, такі, як спаржа.
Останні збережені «Гінейські сади» Бірмінгема знаходяться в Еджбастоні, що прилягає до нижніх схилів Бірмінгемського ботанічного саду і знаходяться на відстані трохи більше милі від центру міста. Вони були засновані близько 1848 року.
Нині вісімдесят сім ділянок збереглися і мають статус спадщини II ступеня. Колишні ділянки виглядали зовсім інакше, ніж ті, що збереглися і використовуються нині. Вони мали живоплоти й двері замість воріт, і були приблизно вдвічі більші за нинішній середній наділ.
Нині є три вцілілі місця з окремими міськими садами, одна маленька ділянка в Ковентрі, з видом на іподром у Ворвіку, і величезна ділянка в Ноттінгемі.
Джерела: