Історія млинарства в Бірмінгемі має довгу історію. До прикладу млин Sarehole, розташований на кордоні Холл-Грін та Мозлі, був побудований у 1771 році. Але це не все, є інформація, що початковий млин на цьому місці стояв уже в 1542 році. А саме цікаве в цій історії, що попри час, цей млин не так давно, у 2013, пройшов найважливішу реконструкцію за свою, ледь не 250-річну історію, і після шести місяців реставрації він знову відкрився, як робочий млин, де місцеві волонтери мелють борошно. Мало того, тут була відкрита пекарня, яка випікала, спочатку хліб, у печах, що залишились тут ще з минулого, тобто з далеких 1770-х років. Більш докладно про історію розвитку млинарства в Бірмінгемі, на прикладі Sarehole Mill читайте на birminghamname.com.
Промислове млинарство в Бірмінгемі
Бірмінгем із географічних причин не мав достатньої промислової потужності до появи парової машини. Тому кількість млинів, які можна було побудувати, була обмежена, а контроль і постачання води були постійним джерелом суперечок між місцевими мірошниками.
Розвиток промислового млинарства в районі Бірмінгема, таким чином, був порівняно пізнім, зате в південному Стаффордширі млини будували набагато частіше. Хоча пізніше у зв’язку з вичерпанням місцевих запасів палива в Стаффордширі, млини почали «рухатися» далі на північ у бік Бірмінгема вздовж долини Таме. У пізньому Середньовіччі в Бірмінгемі та його околицях відбулось зростання кількості кукурудзяних млинів, із чотирьох до вісімнадцяти, що ознаменувало розвиток тут сільського господарства.
Ще два середньовічні валяльні млини були в долині Таме на півночі. Протягом XVI століття кількість селян, що займались землеробством збільшувалася, але починало з’являтися міське населення, ремісники та наймані працівники. Кількість кукурудзяних млинів у цей час зросла вже до 22, а нові валяльні млини, в Астоні та Нечеллсі, що належали сім’ї Кінг, зробили валяння особливим місцевим виробництвом, принаймні на деякий час.
Період із кінця XVII до кінця XVIII століть був великим періодом водяного млинарства в районі Бірмінгема, і водна енергія уможливила, навіть, металообробні галузі, на яких базувалося процвітання міста.
Будівництво Sarehole Mill
Відповідно десь у цей час і був побудований Sarehole Mill — один із двох млинів, що до нині залишилися в Бірмінгемі. Розташована в зеленому передмісті Холл-Грін уздовж річки Коул, ця будівля, яка стала пам’ятником архітектури, є важливим залишком минулої епохи, тих часів, коли понад 70 водяних млинів були розставлені на узбережжі річок Бірмінгема, виробляючи борошно та промислову продукцію.
Його розташування майже в центрі Бірмінгема робило цей млин унікальним у Великій Британії. Адже знаходячись лише за три милі від фактичного середмістя, Sarehole Mill був оточений луками та прогулянковими природними територіями. А ще відомі його «зв’язки» з великим промисловцем міста Метью Боултоном і літературною сенсацією Дж. Р. Р. Толкієном. Усі ці безпрецедентні історії створювали навколо млина ареол таємничості та шляхетності, якнайдужче пов’язуючи його з історичним Бірмінгемом.
Якщо ж говорити про історію створення млина, то він на цьому місці, у долині Коул, уздовж однойменної річки існує вже 470 років, відтоді, як Деніел Бенфорд із Ярдлі дав Джону Беделлу з Беолейу дозвіл побудувати там кукурудзяний млин у 1542 році. Кажуть, що в середні віки він щорічно платив невелику суму монастирю Макссток.
До слова громада в цьому районі працює набагато довше (саме тому нинішні волонтери такі ентузіасти). Відповідно до записів Бірмінгемської бібліотеки, спочатку він був відомий як «Млин Беделла» або «Бідла», за іменем одного з перших власників, але нині не існує жодних залишків тих ранніх часів, і багато з того, що в наш час відновлюється, датується між 1760 і 1810 роками.
Історія Sarehole Mill
Це відкриває захопливий період в історії млина, спочатку побудованого, як млин для подрібнення кукурудзи. Але він ще займе важливе місце в промисловій історії Бірмінгема, як об’єкт для катання листового металу, шліфувальння ножів і вальцювання дроту.
Ще в 1721 році млин, що був відомий як High Wheel Mill, придбала родина Івз, яка здавала його в оренду різним орендарям. У середині століття орендарями млина були Джеймс Грін, Джадд Гарден або Гардінг, Вільям Талліс і Джозеф Белламі, у тому числі Метью Боултону між 1756 і 1761 роками. Він використовував його, як прокатний стан для виробництва листового металу, поки не побудував свою мануфактуру Хендсворчь в 1760-х роках.
Метью Боултон старший провів останні роки свого життя в Sarehole Mill, а його вдова тримала млин ще в 1760 році. Сім’я Сівітерів була пов’язана зі млином наприкінці XVIII й початку ХІХ століття, пізніше ним володіли Томас Андертон, Семюель Батсфорд і Джон Мандер, а родина Ендрю була орендарями з 1858 року до початку XX століття. До 1873 року в цих будівлях було встановлено парову машину та додано димохід, але він залишався млином для кукурудзи. Не можна не зауважити, що саме Sarehole Mill та його околиці були джерелом натхнення для творів Дж. Р. Р. Толкієна, зокрема, «Гоббіта» та трилогії «Володар кілець».
Його розташування завжди було перевагою, адже змоловши зерно селянину не доводилось проїжджати величезні відстані країною, щоби потім отримати борошно. Колись тут уся територія була сільською місцевістю, вона й досі зберігає відчуття зеленої країни із зеленим коридором уздовж річки.
Нині до Sarehole Mill можна дістатися через автостоянку на Cole Bank Road, через будівлю, яка зараз використовується, як магазин. Річка Коул протікає повз млин через заміський парк Шир. А вже нинішній млин, який побудували в 1771 році використовувався до 1919 року. Після цього він вийшов з ужитку й був занедбаним, поки його не відреставрували в 1969 році й передали міській раді Бірмінгема. У 2012 році фонд музеїв Бірмінгема перебрав від Ради управління млином, і тепер він став музеєм.
Пекарня при Sarehole Mill
Стосовно пекарні, яка була при млині. Вона в Sarehole Mill не використовувалася майже 150 років. Останнім пекарем був Вільям Андертон, який пішов на пенсію в 1872 році після того, як випікав тут свою продукцію майже 20 років. Її відреставрували та знову відкрили на початку 2020 року.
Використовували для випікання хліба, піци та булочок тощо. Ентузіасти, навіть, відкрили піцерію на подвір’ї. Її облаштовували з кінця літа до середини осені 2020 року. Тут клієнти, за певну плату могли сидіти за столиками надворі, де було створено атмосферне середовище для куштування піци. Під час локдаунів 2020 та 2021 років відкрився магазин із продажу товарів найпершої потреби, зокрема, хліба та макаронів.
Позаду Sarehole Mill є кілька садів, а також басейн Mill. Вода тут використовувалася для приводу водяного колеса, яке, своєю чергою, рухало жорна й перемелювало кукурудзу на борошно. Восени та взимку басейн млина зазвичай наповнюється водоростями. Колдбат-брук з’єднаний із цим басейном і веде до річки Коул.
До слова другий млин, що зберігся — це New Hall Mill у Саттон-Колдфілді. Він був врятований від руйнування в 1960-х роках, відреставрований і відкритий для публіки в 1969 році. Після реставрації він отримав багато сучасних налаштувань та вдосконалень, які зробили його відвідування ще приємнішим та комфортнішим.
Джерела: