В долині Елан природа і технології тісно переплелися. В мальовничому гірському районі, понад 100 років тому, Водний Департамент Корпорації Бірмінгема постановив збудувати греблі, водосховища та акведук протяжністю понад 110 кілометрів. Основна мета проєкту полягала у забезпеченні Бірмінгема чистою питною водою. Далі на birminghamname.
Передумови будівництва, природні особливості, затоплення долини
У ХІХ столітті внаслідок Промислової революції населення Бірмінгема зростало. Через брак чистої води у місті почастішали спалахи захворювань, що передаються брудною водою. Час від часу виникали епідемії черевного тифу, холери та дизентерії. Мер міста Джозеф Чемберлен ініціював розробку проєкту з забезпечення міста чистою питною водою.
Для реалізації грандіозного будівництва вибрали долину Елан. Поміж іншими вона мала кілька переваг. По-перше, річна кількість опадів у регіоні сягала високих показників, по-друге, вузькі річки долини полегшували спорудження гребель і водосховищ. Додатковим фактором слугували гірські породи, які ідеально підходили для утримання води у водоймах. Рішення звести акведук було економічно вигідним. Він давав можливість постачати воду у місто за допомогою сили тяжіння, без необхідності витрачати додаткові кошти на перекачування.
Нечисленне населення віддаленої гірської місцевості Міська Рада Бірмінгема постановила переселити. Загалом переміщенню підлягали 400 осіб. Затоплення долини призвело до втрати двох заміських будинків британського поета Персі Шеллі, які вважались історичними пам’ятками. Крім того, під водою залишилось кілька церков і каплиць, школа, млин та майже 20 котеджів і ферм. Компенсація передбачалась лише для землевласників. Люди, які працювали найманцями й обслуговували заможні садиби були змушені покинути територію і шукати притулку в інших місцях.
Епічне будівництво
Інженерні роботи розпочались у 1893 році. Для реалізації проєкту спеціально побудували залізницю довжиною 45 кілометрів. Вона могла за день перевозити до 1000 тонн будматеріалів. Попри те, що при будівництві використовували тогочасні новітні технології, зокрема механізми з паровим приводом, знадобилося майже 1000 робітників, які працювали кирками й лопатами. Буріння гірської породи проводилось за допомогою повітряних компресорів, які називали “вітровими глушилками”. Спочатку ними створювали отвори, а потім в них закладали динаміт і підривали.
У 1901 році запрацювала перша гребля Кабан Кох. Коли водосховище заповнюється доверху, вода переливається через стіну висотою понад 36 метрів і пейзаж нагадує природний водоспад.
Під спорудженою стіною розташували турбіни, які виробляли електроенергію. Клапани та шлюзи регулювали кількість води у резервуарі. Згодом, за схожою технологією створили ще три греблі.
У 1896 році розпочалось будівництво акведука, яке тривало кілька років. Завдяки вірним розрахункам, вода у ньому рухалась зі швидкістю 3 кілометри за годину. Через півтора дня вона прибувала у Бірмінгем.
Особливу роль у процесі подачі води відіграє Вежа Фоель. Споруда належить до стилю “бірмінгемське бароко”. Саме так англійці з притаманним їм гумором називали всі гідротехнічні споруди.
Елегантна кам’яна башта містить систему клапанів і циліндрів, які можна підіймати й опускати гідромеханікою. Інженерний пристрій дозволяє відкачувати воду з резервуара на різній глибині за необхідністю, а потім направляти потік у початок акведука.
Перед тим, як потрапити у водогін, вода проходить через фільтраційні прошарки. Початковий проєкт не передбачав системи очищення, але у 1901 році ухвалили рішення зменшити ризик засмічення. Постанові сприяв невдалий досвід водопостачання у Ліверпулі. До труби акведука зазвичай попадають торф, листя папороті тощо. Очищення здійснюється шляхом проходження води через пісок та гальку. Фільтри промиваються кожні 48 годин. За рік видаляється понад 140 тонн осаду.
Будівництво завершили у 1904 році. На церемонію відкриття прибув Король Едуард VII й Королева Олександра. Монах особисто увімкнув подачу води. У середині XX століття збудували п’яту греблю, яку відкрила Королева Єлизавета II під час першої подорожі після коронації.
Питна вода з долини Елан має відмінну якість. Вона надзвичайно м’яка і сильно контрастує з іншими водними запасами Мідлендса. Рукотворні озера та греблі неймовірної краси продовжують приваблювати туристів з усіх куточків Великобританії й у XXI столітті.