Заглиблюючись в історію та культуру Бірмінгема, неможливо обійти увагою його водні шляхи. Протяжність мережі “Бірмінгемський Навігаційний Канал” (Birmingham Canal Navigations) сягає понад 160 кілометрів і складається з 13 каналів. Через саме місто протікає п’ять великих. Вони виходять за межі Бірмінгема й тягнуться до Чорної Країни та інших частин регіону. Усі канали мають власну історію становлення й експлуатації, а мережа водних магістралей є однією з найскладніших у світі з точки зору інженерних рішень. Система каналів відіграла вирішальну роль в індустріальному розвитку Бірмінгема й стала його невіддільною частиною. Далі на birminghamname.
Промисловий бум Мідлендса і будівництво каналів
Водні артерії нагадують про промислову революцію, коли ними жваво транспортували вугілля, залізо та інші копалини. Більшість каналів, які увійшли до складу мережі “Бірмінгемський Навігаційний Канал” були побудовані впродовж XVIII століття. У період найвищого розквіту їхня загальна довжина становила понад 270 кілометрів. Одним з перших значних за розміром був “Канал Герцога Бріджвотера” (Duke of Brigewater’s Canal). Герцог володів шахтами у Мідлендсі й транспортував вугілля до Манчестера. Канал був введений в експлуатацію у 1761 році. Інженерними роботами керував Джеймс Бріндлі. Попри те, що за фахом він був млинарем, його ім’я пов’язане з шістьма грандіозними проєктами водної мережі Мідлендса.
Перша згадка про навігацію Бірмінгемського каналу сягає другої половини XVIII століття. Видання Aris Birmingham Gazette у 1768 році опублікувало статтю про засідання промисловців, які мали намір розширити транспортні водні шляхи. Група підприємців збирала кошти для подання закону на розгляд Парламенту про юридичні аспекти діяльності з водними ресурсами. Того ж року був ухвалений Закон про судноплавство на Бірмінгемському каналі й розпочались будівельні роботи. Проєкт був успішно завершений у 1772 році. Канал протікав з околиць Бірмінгема до пристані Ньюхол. Через певний час його перебудували й маршрут змінився. У 1784 році власники всіх водних каналів об’єдналися в товариство, а у 1794 році була заснована компанія “Бірмінгемський Навігаційний Канал”. На цей момент вже існували канали: Великий Юніон, Бірмінгемський, Стоурбріджський, Вустерський та Стратфордский. Впродовж історії свого існування розгалуження водних потоків змінювали для більш вигідної навігації. Кожне нове будівництво ухвалювали на законодавчому рівні.
Розквіт і занепад водного комерційного перевезення
Протягом 170 років система каналів досконало і невпинно працювала. У 1820-х роках був проведений капітальний ремонт водної мережі під керівництвом Томаса Телфорда. Він запропонував “вирівняти” водні шляхи. Для реалізації задуму були прокладені нові тунелі.
Такий передовий підхід забезпечив скорочення часу транспортування до 4 днів і підприємці були задоволені прибутками. У вікторіанську епоху канали слугували джерелом економічного процвітання Бірмінгема та Чорної Країни. Біля шлюзів було встановлено газове освітлення, щоб забезпечити цілодобову роботу. Човни не мали кают, щоб забезпечити максимальне завантаження. За згадками свідків, судна припливали до Чорної Країни “цілими зграями”. Наприкінці ХІХ століття обсяги вантажних перевезень досягли понад 8 мільйонів тонн на рік.
Попри те, що канали були прибутковими, постійна модернізація та обслуговування вимагали значних витрат. З часом почали розвиватися залізничні магістралі, які стали конкурентами для водного транспорту. На відміну від човнів, вони були здані перевозити вантажі на більші відстані. Використання каналів почали зменшувати. У 1980 році комерційний рух був повністю припинений. Через кілька десятиліть вони прийшли в занепад. У XXI столітті, завдяки небайдужим містянам, розпочались роботи по реставрації водних артерій. Поруч з каналами облаштували паркові зони, збудували сучасні житлові масиви та розвинули інфраструктуру. Місцевість заповнили магазини, кафе, ресторани та розважальними майданчиками. Канали стали улюбленим місцем для власників човнів, а також піших і велосипедних прогулянок.
