Щодня у Великій Британії приблизно 347 000 кілометрів каналізаційних колекторів збирають понад 11 мільярдів літрів стічних вод, але, як відомо, поточна каналізаційна система Великобританії в основному така ж, як і тоді, коли її збудували у вікторіанський період. Інноваційна на той час комбінована каналізаційна система означає, що і стічні води, і дощова вода протікають через одні труби, які призначені для відведення цих вод у разі сильних опадів. Бірмінгемська каналізаційна система майже нічим не відрізняється від загальнодержавної, хоча певні нюанси, звичайно, є. Більш детально про створення каналізації в Бірмінгемі читайте на birminghamname.com.
Каналізаційна система Великої Британї
Найдавніша історія каналізаційної системи у Великій Британії сягає часів римської окупації, коли римські інженери побудували рудиментарні стоки та каналізацію у військових таборах і містах. Ці системи, були розроблені для спрямування відходів із населених пунктів. Слід зауважити, що вони були надзвичайно передовими для свого часу.
З падінням Римської імперії каналізаційна інфраструктура погіршилася, що призвело до антисанітарії, яка була таким собі сумним символом всього середньовіччя. Міста зростали, але утилізація відходів залишалася серйозною проблемою. Відходи часто викидали прямо на вулиці чи в річки, сприяючи нестримним спалахам захворювань, у тому числі сумнозвісної «Чорної смерті», тобто чуми.
ХІХ століття стало переломним моментом в історії каналізації Великобританії. Швидка урбанізація та зростання населення в містах загострили санітарну кризу. До прикладу, річка Темза стала вигрібною ямою людських і промислових відходів, створюючи нестерпний сморід, який пронизував місто влітку 1858 року. Цей час став відомий як «Великий сморід».
Гострота ситуації змусила уряд вжити заходів. Інженеру серу Джозефу Базальгетту було доручено революціонізувати каналізаційну систему Лондона, і його рішення включало розгалужену мережу перехоплюючих колекторів, які відводили відходи від Темзи до розташованих далі очисних споруд. Ця система, була завершена в 1875 році, і заклала основу сучасної каналізаційної інфраструктури не лише в Лондоні, і яка в основному залишається незмінною донині.
Індустріалізація Бірмінгема
Що ж у той самий час відбувалося в Бірмінгемі. У міру індустріалізації міста умови життя багатьох людей погіршилися. Великі георгіанські міські будинки поступилися місцем меншим будинкам середнього класу, які, своєю чергою, були здані в оренду або замінені ще раз. Цього разу їх перетворили на житло для ремісників або для робітничого класу. Це відбувалося тому, що робітники воліли жити поблизу своєї роботи в центрі. Відтак міські сади та двори були заповнені тісним дешевим житлом для дуже бідних містян. Убогі нетрі простягалися від нинішньої станції Нью-Стріт до Сноу-Хілл і вниз до Діґбета та Дерітенда.
Але такі зміни призвели й до позитивних результатів. Саме в середині ХІХ століття почалося розчищення нетрів місцевою владою, а також, вона задумалась про надання громадських послуг. Мова про водопостачання, каналізацію, освіту, з’явились бібліотеки та відкриті простори. Усе рухалось своєю чергою. На початку століття, в 1820-х роках у Бірмінгемі деякі центральні вулиці почали освітлюватися газовими ліхтарями. У 1830-х роках приватна водопровідна компанія почала постачала воду, використовуючи для цього труби, тим, хто міг дозволити за неї платити.
А починаючи з 1851 року всі новозбудовані будинки в Бірмінгемі були підключені до каналізаційної системи, яка відводила стоки до річки Рі нижче міста. А в ті часи було зведено багато громадських будівель і багато церков. Територія в межах сучасної внутрішньої кільцевої дороги була значною мірою забудована та продовжувала розширюватися до кінця ХІХ століття. Однак більша частина середнього кільця нинішнього міста все ще була сільською територією.
Початок бірмінгемської каналізації
Перша дискусія про забруднення річок та струмків, у які виливали стічні води Бірмінгема, почалася в 1854 році, коли граф Бредфорд, лорд Лей та інші землевласники звернули увагу на забруднення річки Тейм, яке відбувалося в результаті того, що в Солтлі в 1852 році до річки була прокладена каналізаційна труба. Кілька років потому надійшло ще кілька скарг. Наприклад, від лорда Нортона, крізь парк якого протікала річка, та від мешканців Гравеллі-Гілл.
У підсумку в 1870 році суд заборонив місцевій владі виводити стоки таким чином. Причому, якщо це рішення не було виконане, то суд надав можливість накладення арешту. В той самий час Комітет громадських робіт представив Раді докладний звіт, у якому рекомендував схему будівництва стоковідведень, що передбачала витрати 275 тис. фунтів стерлінгів.
Проте Рада вважала, що це питання не було досконало розглянуто комітетом і що ця схема була нездійсненною. Тому було створено ще один спеціальний комітет для розгляду та звіту про найкращий спосіб поводження зі стічними водами. Результати досліджень комітету були опубліковані в 1871 році обсягом майже 300 сторінок. У підсумку його рекомендацій було вирішено придбати більшу ділянку землі, на якій стічні води мали бути оброблені за допомогою системи фільтрації через ґрунт, щоб стічна рідина, перш ніж скидатись у річку, могла бути порівняно чистою.
Крім того, було прийнято рішення заснувати велику очисну ферму і сформувати Спільну дренажну раду, у якій могли бути представники всіх суміжних районів, які були дотичні до річки Тейм. Під час сесії 1872 року до парламенту було внесено законопроєкт, який уповноважував владу втілювати свій план у життя, але він був відхилений у третьому читанні, головно, через зусилля сера Чарльза Аддерлі та сера Роберта Піла, які заперечували проти нього, як такого, що може завдати шкоди їхній власності.
Ця ситуація залишалася не вирішеною аж до 1877 року, коли відповідно до тимчасового розпорядження Ради місцевого уряду таки було сформовано Об’єднану дренажну раду, до якої увійшли район Бірмінгема, міські округи Астон Манор, Балсал Хіт, Хендсворт, Харбом, Сметвік і Вест Бромвіч, а також профспілки Астона, Кінгс Нортона, Соліхалла і Вест Бромвіча. У Тайберні було виділено ділянку землі, на якій утворили каналізаційну ферму площею 807 акрів. Усі необхідні проєкти були підготовлені інженером району та менеджером ферми.
«Джо Лісетт проти стічних вод»
Ці рішення можна вважати першими в Бірмінгемі, які зробили можливим очищення стоків, перш ніж скидати їх у річки. Нині ситуація з каналізацією теж не виглядає ідеальною. Про це свідчить такий факт, у 2024 році комік Джо Лісетт створив нове шоу, у якому вирішив досліджувати стан каналізаційної мережі країни.
Стендапер, народжений у Бірмінгемі, став ведучим циклу передач «Джо Лісетт проти стічних вод», які транслювали на Channel 4. Чоловік досліджував забруднення водних артерій Великобританії та ситуацію з інфраструктурою стічних вод країни. Лісетт спілкувався з працівником неназваної водопровідної компанії, який стверджував, що деякі каналізаційні споруди не бачили жодних інвестицій з 1950-х років. Відтак стан очисних споруд описано, як «абсолютно зруйнований, що розвалюється, та скріплений скотчем чи пластиліном».
У відповідь на ці звинувачення Міністерство охорони навколишнього середовища повідомило, що запроваджує найбільшу інфраструктурну програму в історії водопровідної компанії з оновлення мережі.
Джерела: